Форум Бориспільців

| Зарегистрирован: 22.08.2008 Сообщения: 110

Брати хабарі чи ні – справа честі кожного судді
Добра справа не потребує суду, кажуть люди. Та яка добра, а яка ні, у нашому суспільстві без судового засідання вже й не розбереш. Ось тільки якщо раніше у народі говорили «ідеш до суду, то — прийдіте поклонімся», то зараз відверто всі кричать, що «у наших судах вирішують питання не про те, хто на якому боці закону, а про те, по чий бік стане закон». Годі й писати, що це відверто підриває авторитет судової гілки влади в Україні. Наразі ж часто вироки суду тільки підбурюють громадян до відкритих висловів, а до й активних дій. Та чому ж від помилки, а то й від корумпованості окремих суддів мають страждати близько десяти тисяч колег? Саме цим питанням занепокоївся заступник голови Бориспільського міськрайонного суду Ігор Анатолійович Бондаренко.
«Дуже багато зараз негативної інформації у засобах масової інформації про суди як державний інститут взагалі, — каже він, — а люди у свою чергу вірять виданням, тому наразі кардинально змінилося ставлення до судів як до органу правосуддя. Якщо раніше виходив суд, проводив засідання і сторони по справі проти тебе не мали права нічого сказати, щоб не порушити судове засідання, то зараз же вони можуть висловлюватись, коли захочуть, а адвокати взагалі дозволяють собі піти посеред розгляду справи. А нещодавно стався резонансний випадок – вночі були навмисно побиті всі вікна у приміщенні Бориспільського міськрайонного суду. Це свідчить про те, що немає зовсім ніякої поваги до судової влади як до компоненту державної влади. А вона, на мою думку, свідчить про силу держави».
Кожній освіченій людині відомо, що судова влада тісно пов'язана з громадянським суспільством і є єдиним механізмом, за допомогою якого громадянське суспільство має змогу контролювати виконавчу і законодавчу гілки влади, захищати конституційні права громадян. Саме ж значення судової системи визначається ступенем поваги до неї як з боку держави, так і з боку її громадян. Участь населення в діяльності судів у будь-якій формі (учасників процесу, виборців, присяжних) протягом тривалого часу сприяє політико-правовій легітимації Суду і соціалізації громадянина демократичної держави. У нашій же державі, на жаль, гіркі показники у цій справі – авторитет до судів падає, судова система стає слабкою, а значить сила держави зводиться нанівець.
«Я хочу, щоб люди зрозуміли, що у кожного своя біда, а у нас одна – їхня, — продовжує Ігор Анатолійович. – У серпні у нашому суді працювало всього четверо суддів, потім один пішов у відпустку. Я особисто розглянув 410 справ за 20 днів, вони разом – понад 700. Уявляєте, яке навантаження на одну людину? Тож доводиться працювати без вихідних. Я працюю дванадцять років і звик до будь-чого. Я знаю, що у мене є закон, згідно з яким виніс рішення, якщо бодай щось не врахував, то мене може поправити апеляційний суд. Особливо непросто доводиться працювати молодим фахівцям. Наприклад, молодий суддя наразі розглядає земельні справи по Щасливому, результату від нього чекає чоловік зо триста. Але якщо відповідач не з’явився на слухання справи, то він зобов’язаний відкласти розгляд справи. Але коли він це пояснює людям, то чує звинувачення в корупції та ще багатьох гріхах. Тож ще не зайшовши до суддівської зали, багатьом з нас доводиться переборювати негатив.
Якщо є позивач, то обов’язково є відповідач. У вирішенні спору одна зі сторін програє у будь-якому випадку, як не крути. Тобто, після кожного судового засідання в тебе з’являється як мінімум один ворог, прихильники якого й поширюють чутки та домисли про нашу некомпетентність чи підкупність.
А в яких умовах доводиться працювати... Ще чотири роки тому пожежна інспекція зробила тринадцять приписів, що ця будівля є аварійно-небезпечною. Кошти на ремонти приміщень не виділяються, є кабінети, у яких тріщини через всю стелю і навіть виглядають цеглини. Тож звертаюся до пересічних громадян з проханням зрозуміти працівників судів, яким доводиться працювати в пристосованих приміщеннях – у тісняві, без вікон тощо. До того ж вистачає інших проблем, непередбачуваних. Як відомо, всі судові засідання наразі проводяться тільки під запис на плівку, а у нас дуже часто вимикається світло. Це призводить до зупинки процесу.
Багато часу доводиться витрачати на так званих любителів посудитися. Є певна категорія людей, яким просто подобається ходити по судах, писати позови, подавати апеляції, скаржитися на суддів”.
На моє питання, чи пропонують хабарі особисто йому, Ігор Анатолійович відповів, що це — звична справа, адже майже не щодня знаходяться ділки, яким хочеться обійти закон.
В Україні працюють близько десять тисяч суддів. Щороку щодо деяких з них порушуються і розслідуються кримінальні справи, а деяких з них звільняють з посади за порушення присяги. Боротися з корупцією потрібно. Проте звинувачувати за цими поодинокими фактами всю систему судів у глибокій корумпованості неправильно і недоцільно.
Брати хабарі чи ні – справа честі кожного судді. Хотілося б, щоб представники правосуддя завжди пам’ятали, що від їхнього вироку залежить не тільки доля однієї людини, а й родини, суспільства в цілому. Натомість, займаючи нейтральну позицію, хочу зазначити, що люди самі спочатку пропонують хабарі, а потім самі ж і звинувачують суддів у корумпованості. Та чи не час кожному почати з себе?
Статистика свідчить, що в ЗМІ представлено значно більше негативних матеріалів щодо судової системи (67%), ніж позитивних (6 Confused

і це не може не формувати думку населення. Але чи існував би цей негатив без першопричини – питання риторичне? Хоча й з іншого боку, надмірне плюндрування цих органів влади – штучне знесилення України як держави. Хто має рацію, а хто помиляється — судити вам, читачі, та пам’ятайте, що свого часу Ж.-Ж.Руссо писав, що хула є дуже зручною річчю: нападають за допомогою одного слова, а для захисту потрібні сторінки.
Ольга МАНЬКО,
«ТС»