Форум Бориспільців

| Зарегистрирован: 22.08.2008 Сообщения: 110

Боротьба за гуртожиток триває. І з кожним разом зацікавлена сторона все винахідливіша і жорстокіша. Хто переможе – питання не з легких, адже по одну сторону подальше життя і доля людей, по іншу – закон. Парадоксально, але так. У ст. 47 Конституції України зазначено, що «кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду». У цьому випадку закон можна поділити на дві частини: з одного боку все правомірно – документи пройшли всі необхідні відповідні суди, зупинення, касацію, Верховний та Апеляційний суди, з іншого – житло мешканцям не надали і надати не можуть за його відсутності і люди залишаються просто неба. Як розглядати ситуацію? На підставі документів чи все ж таки брати до уваги людський фактор?
Державна виконавча служба не має права займати позицію будь-якої з сторін, у неї є рішення суду, яке потрібно виконати. І вже втретє державні виконавці прийшли його виконувати, але цього разу з підрозділу примусового виконання рішень. Люди стали на оборону власного житла, не підпускаючи до нього виконавців. Начальник підрозділу примусового виконання рішень Дмитро Васильович Власюк, говорячи про взаємодію органів внутрішніх справ, наполягав, щоб начальник Бориспільського райвідділу міліції Микола Володимирович Рубель зробив все можливе, аби люди не перешкоджали виконанню рішення. Натомість Микола Володимирович запевнив, що працівники міліції не будуть застосовувати силу проти людей. Державні виконавці вирішили йти напролом і перші застосували натиск. Звичайно мешканці гуртожитку опиралися як могли, тому в результаті виникли сутички. Хтось отримав синці, комусь зіпсували одяг, дехто попав під воду, що виливали з вікна. На захист людей стали працівники міліції і підрозділу «Беркут», тому наступні потуги дібратися до дверей будівлі були марними. Депутати, що приїхали на місце події відстоювали інтереси простого люду. Вони намагалися пояснити державним виконавцям, що наразі вже повторно йдуть судові процеси, що земельної ділянки пані Вінтер навколо гуртожитку немає, адже ця ділянка вже відведена для побудови соціального житла. Депутати, яких було чимало, а саме Я. Годунок, Д. Соляков, В. Андрєєв, М. Севастьянов, П. Сиворакша, І. Черкасов, Ю. Федун та Є.Соломка зазначили, що коли буде поставлена огорожа по периметру земельного наділу, ніхто не матиме права заходити на цю територію, «хіба що на гелікоптері».
З несамовитою впертістю державні виконавці не хотіли покидати місце події, наче їм медом всім біля того гуртожитку помазано. Через деякий час на місце події приїхали більше десяти молодиків, один із них мав доручення від пані Вінтер, у якому зокрема йшлося про представлення її інтересів та ведення справи в підприємствах, установах, організаціях, в органах місцевого самоврядування, в органах державної виконавчої служби від її імені. Йому надано було право захищати інтереси у порядку і способу зазначеного для стягувача, а також здійснювати всі інші дії, пов’язані з цією довіреністю. Самі ж себе хлопці назвали вантажниками, але за вказівкою начальника міліції їх не було допущено до людей і будівлі взагалі.
Справа вже втретє не була доведена до кінця. Державні виконавці склали акт і залишили мешканців у спокої, та чи надовго? Звичайно, що гуманістичні погляди на ситуацію не можуть знаходитися осторонь людей. А от якщо інших приваблює матеріальна сторона, то цікаво скільки коштів витрачає наразі пані Вінтер, щоб виселити людей, найняти то «Ягуар», то «Беркут», то так званих вантажників, посприяти швидшому реагуванню на рішення суду у виконавчій службі, у підрозділі примусового виконання рішень? Чи не дешевше було б розглянути компроміси та вирішити цю проблему більш мирним шляхом?
Ще одним цікавим запитанням є подальший розвиток подій. Хто наступного разу приїде виконувати рішення? Кого наймуть власники для допомоги? Яка доля начальника міліції, який замість допомоги виконавчій службі став на сторону мешканців міста. Микола Володимирович пояснював це забезпеченням охорони громадського порядку у місті і з людської точки зору мав рацію. Та перед цим Анатолій Федорчук відстоював позицію мешканців гуртожитку і мав проблеми з працівниками прокуратури. Скільки ще державних служб будуть брати участь у виселенні людей і коли врешті-решт цей хаос закінчиться?
Ольга МАНЬКО
«ТС»

добавлено спустя 1 минуту:

Для тих, хто не чув ще викладую матеріали на цю тему, які були надруковані раніше:
Питання виселення людей з гуртожитку залишається відкритим
На місці події: виконавча служба з міліцією, власник гуртожитку з «Ягуаром», представники влади з людьми – саме такий страшний трикутник сформувався 17 липня біля гуртожитку на вул. Дзержинського, 164, придбаного О.Е. Вінтер 7 квітня 2005 року під час розпродажу майна КСП «Бориспільське». І кожен виконує свій обов’язок, от тільки хто по совісті, хто відповідно до документів, а хто за професійним обов’язком.
Наша казка «гарна», почнемо її спочатку. За вже Апеляційним рішенням Верховного Суду мешканці гуртожитку мають звільнити свої помешкання. Ті, в яких вони проживають протягом довгого часу, ті, які колись отримали за роботу в радгоспі «Бориспільський», ті, в яких ростуть їхні діти. Вибратися з будівлі закликають добровільно, інакше — виселять примусово. Державна виконавча служба за родом своєї діяльності і має цим займатися. Щоб їй не заважали виконувати рішення суду, слідкували дільничні міліціонери. Власник гуртожитку у свою чергу для охорони будівлі замовив «Ягуар». Хлопці в уніформі мали не пропускати мешканців до приміщення взагалі. І як у цій ситуації повинні поводити себе люди, читачам залишається лише здогадуватись, особливо коли в кімнатах перебувають діти.
У гуртожитку проживає вісім сімей, сімом з яких просто нікуди йти. Тут проблема виселення, до речі, постає на вищому рівні. Де мають жити люди, які, крім кімнати у гуртожитку, більше не мають місця проживання? До кого їм потрібно звертатися? У який термін розглянуть їхні питання і де до цього часу вони можуть розташовуватися? Ні власника будівлі, ні судових виконавців це питання, на жаль, не обходить. З точки зору людяності, позиція захисту мешканців є проявом елементарного співчуття та гуманізму. А з точки зору бізнесу, на гуртожитку можна заробляти немалі гроші. Хоча О.Е. Вінтер запевняє, що всім, хто проживав у будинку по Дзержинського, 164 було запропоновано викупити кімнати в приватну власність, але мешканці відмовились.
Можливо, у власника все б і вийшло цього разу, і судові виконавці змогли виконати свої службові обов’язки, якби не втручання представників міської ради та депутатів. На місце події прибули відразу міський голова А.С. Федорчук, його перший заступник М.П. Корнійчук, депутати Д.О. Соляков, П.І. Ляшенко, Я.М. Годунок, О.П. Медвідь, В.М. Бистрий та О.Є. Соломка. Анатолій Федорчук вкотре закликав представника власника будівлі (пана Вінтера) піти на компроміс, а саме взяти компенсацію затрат, витрачених на купівлю-продаж будівлі і залишити людей у спокої. У такому випадку міська рада виплатила б кошти з міського бюджету і гуртожиток перейшов би до територіальної громади міста Борисполя. Але ситуація виникла досить складна: в принципі державні документи на право власності гуртожитком засвідченого приватним нотаріусом Бориспільського нотаріального округу. Ще 26 квітня 2005 року договір купівлі-продажу був зареєстрований в Бориспільському міському БТІ, тому власник має законне право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Але представник від О.Е. Вінтер був непохитний і на жоден компроміс з владою не пішов. Розмови затягувались, а виконавча служба мала виконувати свої професійні обов'язки. Щоб припинити виселення мешканців, потрібна була вагома підстава. І вона виникла. Як виявилося, в одній з кімнат розміщена громадська приймальня депутата Бориспільської міської ради Я.М. Годунка. Це означає, що у справі з'явилися нові факти і вона повинна знову розглядатися у суді. Тому питання про виселення знову відклалося на певний час.
Натомість жителі гуртожитку зверталися до регіонального відділення Фонду держмайна у Київській області. Там обіцяли допомогти і на днях звідти повинна надійти відповідь. Також депутати, вивчивши ситуацію, звернулися до міськрайонної прокуратури з проханням призупинити виконавче провадження і теж чекають на офіційну відповідь. Тому є надія, що справа набере іншого оберту.
Констатуємо також, що сутичок між людьми і правоохоронними органами не сталося. Представники «Ягуара» виконували умови договору, а саме охорону будівлі. Вони хоч і не пускали людей до своїх помешкань, але силу не застосовували. Пізніше до будівлі змогли потрапити і представники влади, і преси. Працівники ж міліції слідкували за громадським порядком, не втручаючись у ситуацію.
Єдине, що залишається жителям гуртожитку — сподіватись на справедливість, хоча це поняття вже досить відносне. Натомість факт купівлі-продажу будівлі разом з людьми є шокуючим з будь-якого точки зору.
Ольга МАНЬКО,
«ТС»,
фото автора

добавлено спустя 5 минут:

Продовження теми
«Виселення людей з гуртожитку буде у будь-якому випадку»,
— стверджує начальник відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції.
У баталіях навколо гуртожитку бере участь чи не кожен з нас. Всі ми можемо мати свою думку з приводу тих чи інших обставин, але чи буде вона об’єктивною або принаймні компетентною – питання складніше. Ми можемо довго сперечатися з приводу сумлінності, порядності, вчинків і добросовісності певних осіб, висловлювати своє невдоволення та обурення, але все це — тільки суб'єктивне бачення ситуації. Приймати будь-яку позицію у конфлікті – це так чи інакше – зацікавленість у результаті. Вона також може бути різною: професійною, фінансовою, політичною, гуманною тощо. І не залежно від результатів, найчастіше кожний залишається зі своїми висновками і зі своєю правдою в руках. Тільки істина одна: є люди, які програли, або невчасно почали гру, або знаходилися поза нею (гадаю, від того, як це назвати, сутність не зміниться) і власник, який майже виграв. Когось мої слова зачеплять, когось насторожать, а то й роздратують, але факти – річ вперта. Тож і перейдемо до них.
Власниця гуртожитку по вул. Дзержинського, 164 Любов Евальдівна Вінтер особисто звернулася до редакції з листом про оприлюднення інформації з цього гучного приводу. Наводимо цитату з цього листа: «Придбаний будинок будувався як адміністративне приміщення відділення радгоспу «Бориспільський», а вже потім став використовуватися як гуртожиток для працівників радгоспу. У період банкрутства радгоспу «Бориспільський» приміщення фактично пустувало і у вільні кімнати заселилися громадяни. Ліквідаційною комісією гуртожиток був включений до ліквідаційної маси і придбаний договором купівлі-продажу. З 2003 року будівля була виставлена на продаж і навіть публікувалися оголошення у пресі. У період ліквідації КСП «Бориспільський» працівники радгоспу, які мали право на приватну власність, отримали її».
Пані Вінтер придбала цю будівлю 7 квітня 2005 року згідно з договором купівлі-продажу гуртожитку, засвідченого приватним нотаріусом Бориспільського нотаріального округу, а 26 квітня того ж року зареєстрованого у Бориспільському міському БТІ. Любов Евальдівна у своєму листі стверджує: „Усім, хто проживав за вище вказаною адресою, було запропоновано викупити кімнати у приватну власність і двічі для цього робилися витяги з БТІ. На той час вартість однієї кімнати у залежності від площі становила від 1600 до 3100 грн., але ніхто не виявив бажання приватизувати її».
У відповідності до рішення Бориспільського міськрайсуду встановлено, що будинок по вул. Дзержинського, 164 не належить до житлового фонду і не є гуртожитком. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 12.10.05 р. встановлено, що гр. Вінтер правомірно набуто право власності на будинок, а договір купівлі-продажу укладений у відповідності з вимогами чинного законодавства і відсутні будь-які підстави визнання його недійсним.
У відповідності до рішення Бориспільського міськрайонного суду від 10.05.05р. встановлено, що мешканці проживають у будинку тимчасово, оскільки зайняли його самоправно і не мали ніякого відношення ні до будівлі, ні до КСП «Бориспільський».
«Після придбання мною у власність будинку, — стверджує в листі пані Вінтер, — мешканцям пропонувалося укласти угоду на проживання, оплачувати його, надати мені можливість проведення ремонту, але я отримала категоричну відмову, що і змусило мене звернутися до суду з питанням про виселення.
Я не маю можливості користуватися своєю власністю до теперішнього часу у зв’язку з агресивністю мешканців. Я не можу потрапити до своєї власності, на мою адресу постійно лунають погрози про вбивство і підпал.
Мешканці проживають у моїй приватній власності уже більше трьох років, не заплативши жодної копійки. Тільки одна сім'я, маючи маленьку дитину, уклала договір на оренду кімнат». Це, до речі, єдина сім’я, що має неповнолітню дитину. Пані Вінтер стверджує, що фактично розібратися у справі ніхто не хоче, але всі чомусь стають на бік мешканців гуртожитку.
Начальник відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Лариса Григорівна Муцька, у свою чергу, повідомила: «Підстав для невиселення людей не було і немає. Ми мали усі повноваження для проведення дій, адже документи пройшли всі суди, зупинення, касацію, Верховний суд. Дехто говорить про незаконність, роблячи посилання на те, що суд проходив у Дніпропетровську, але ж згідно з Конституцією України за кожним регіоном закріплений відповідний Апеляційний суд.
Я багато разів пояснювала, що державні виконавці виконують рішення Бориспільського міського суду, яке залишається в силі. Державні виконавці не мають права переходити на бік однієї із сторін. Ми маємо рішення суду. Воно є законним. Обговорювати його ми не маємо права, як і права ухилятися від його виконання. Є лише обов’язки державного виконавця перед державою.
Депутат Ярослав Годунок дійсно надав документи (підписані різними почерками), що за цією адресою знаходиться його громадська приймальня, але це нас не стосується. Саме пані Вінтер вирішуватиме питання розміщення громадської приймальні депутата. Щодо громадян, які підлягають виселенню, все залишається в силі.
Розбиратися, хто з мешканців гуртожитку має житло, а хто ні, не є компетенцією виконавчої служби. Ми не будемо перевищувати свої повноваження. Тому питання про рередачу гуртожитку на баланс міста, теж коментувати не будемо. Суд прийняв таке рішення, значить ми маємо його виконати.
Тепер ми знову будемо призначати день для виконання рішення суду. Єдине, що тепер усі витрати з проведення виконавчих дій будуть покладені на плечі громадян згідно з ЗУ «Про виконавче впровадження». А це – транспортування речей та передача їх на відповідальне зберігання. Громадяни у цій справі є відповідачами. Ми заздалегідь попереджували людей, що потрібно виселятися добровільно».
Міський голова Анатолій Соловйович Федорчук висловив таке бачення подальшого розвитку подій: «На сесії міської ради ми переглянемо рішення про надання земельної ділянки для облаштування території навколо цієї будівлі. У перспективі, дай Боже, за наявності коштів, закладемо на цій землі гуртожиток. Щодо пані Вінтер, у мене особисто виникають тільки питання про людську мораль і совість. Адже всі ми, на жаль, знаємо, як інколи ще приймаються рішення суду. Щодо дій Державної виконавчої служби теж виникає питання – чому так активно взялися вони за виконання саме цього судового рішення, коли в них є чимало інших судових справ, зокрема, стягнення боргів за комунальні послуги, що не вирішуються роками. Я думаю, що самі питання і дають відповідь на них».
Розслідування вела
Ольга МАНЬКО,
«ТС»

	Цитата:
	факт купівлі-продажу будівлі разом з людьми є шокуючим

Чего вы кипятитесь? это вполне нормально для нашей страны. ничего здесь такого нету. если нет методов соблюдения законности в стране то это еще цветочки. все заняты соими делами, сволим бизнесом. это деньги.