Форум Бориспільців

| Зарегистрирован: 22.08.2008 Сообщения: 110

Відкинувши всі проблеми та парасольки ми вирушили до міста левів, до міста кави, до міста казково-іграшкових будинків.
Львів нас завше зустрічав яскравими сонячними зайцями, щойно прочинялись дверцята вагону. Цього разу межиочі полетіли краплини дощу. Об’єктиви націлені на враження заслала пелена води, яка склала мозаїку парасольок та дощовиків на вузесеньких брущатих вулицях.
В дощ Львів нагадує туманний Альбіон, лишень вістря костелів прорізають пухкі перини води, які нависають мало не над самою головою. Негода стала нашим провідником і видозмінила маршрут. Від собору до собору перебіжками ми вкотре пізнавали культуру такої близької і водночас далекої віри – католицизму. Дивувалися красі, величності, недосяжності, чужій святості. Їх храми пахнуть середньовіччям і трішки творами Умберто Еко. А мокрий одяг та взуття загострюють почуття романтизму. Про оздобу потрібно говорити окремо. Деталей стільки, що за один раз оком все не охопиш, кожна кутинка приміщення знакова, всюди причаївся час.
За нашими розглядинами дощ вщух і ми вирушили на пошук знакових Львівських кав’ярень. Всі найкращі та найцікавіші місцини, де готують запашну звабу, причаїлися в глибині маленьких провулочків, підвальчиках чи внутрішніх двориках. Тому шукати їх потрібно не з мапою в руках, а старим народним методом – «язик до Києва доведе», ну а в нашому випадку до кав’ярні. Спробувавши в такий спосіб знайти собі шматочок затишку ви отримаєте купу корисної інформації на додачу – пораду чи варто туди йти, розповідь про фірмову страву та те, що обо’язково потрібно скуштувати, а також ще інформацію про дві-три кав’яреньки без яких Львів не є Львовом.
Не знаю як кому, а нам до смаку припала місцина з назвою «Під синьою пляшкою». Там готують вогняну каву (не плутати з водою), запалюють свічки на столах та частують неймовірно гарною музикою в стилі джаз. Там панує кавовий настрій, а зі стін звисають старезні репродукції польських князьків, які, раз по раз, заглядають до відвідувачів у склянки і, певно, подумки теж посьорбують духмяний напій.
Відігрівшись і набравшись смачних сил ми вирушаємо на пошуки нових вражень. Одним з обов’язкових пунктів у маршруті звичайно ж є Замкова гора. Вона має в собі історію, а на собі телевізійну вежу, де на самому її вершечку прилаштувався оглядовий майданчик. Підніматись туди можна серпантиновою стрічкою стежки, або навпростець по кам’яним брилам все тієї ж доріжки. 10 хвилин, - і ви вже на невеличкій долоні гори, яка піднята високо над центром міста. То тут то там вигулькують вже знайомі з самого ранку вістря храмів. Особливо підприємливі львівяни тягнуть сюди всілякі жуйки та напої, але дехто виявляє просто неабияку завбачливість і приносить на догоду туристу бінокля. Гривня за хвилину перегляду. Підносиш до очей і весь денний маршрут наче в слайдах прошмигує перед очима. Така собі жива мапа. Маршрут до Личаківки продитивитися не виходить, тому ми навмання відправляємося на її пошуки.
Одна з визначних пам’яток архітектури віддає гіркотою та сумом. Личаківське кладовище має якусь свою особливу красу. Мистецтво печалі виражено в надгарних скульптурах, які хоч уже дещо й понадкушувані часом, все одно викликають неймовірне захоплення. Сірувата погода надає йому відповідного антуражу, хоча важкості чи поганої аури не відчувається геть зовсім. Там можна залишити не одну годну часу. Діви Марії, янголи, молоді богині, музи, Ісуси – ваблять загадкою та все тим же запашшним часом. Фамільні склепи, могили письменників, видатних культурних та політичних діячів притягують не просто прихильників, а, навіть, можна сказати паломників. Та яким би не було гарним царство мертвих, воно поступається місту, яке живіше за всіх живих. Тому нас знову тягне у вир пригод, у місце, яке здається не знає, що таке гамір і не має спочинку від свят. Нам пощастило втрапити на фестиваль пива. Його святкували народними гуляннями на всяк смак. Хто роздивлявся живі скульптури, які оживали, щойно до їх капелюшка падали гривня чи дві і радо позували для фото. Центр міста прикрасили Петро І, постамент незалежності, фея, двійко янголів, пара закоханих родом з ХІХ століття та справжній фараон на додачу. Неподалік від ратуші була зведена сцена, яка розважала відвідувачів всілякими конкурсами та іграми. Але перлиною святкування були виступи польських та угорських колективів, які навчали люд танцювати під середньовічні ритми та підіймали настрій неймовірними композиціями, з якими згодом вони пройшлися центральними вулицями міста Лева. До речі про останнього, за два дні нашого перебування ми нарахували до двох сотень різноманітних його фігурок, барельєфів та скульптур, але то певно лишень невеличка їх частинка, адже все місто навіть при величезному бажанні ми не мали змоги оглянути. Від’їжджаючи мене мучило питання то скільки ж левів живе у Львові? Невтрималась я і прохопилась запитанням. «Рівно стільки скільки чашок кави випивають за день», - відповіла мені панянка, яка проходила повз.
Ми смакували Львів як ту каву на всяк смак і забаганки. Буквально година і він вже лишається десь позаду. Потяг везе за собою аромат кави і спокою, а ми численні враження від міста в якому існує такий тісний зв’яок між кавою та левою.

Тоня ТУМАНОВА
«ТС»