Сергей Рудин від 22 січня 2011, 11:52
Вынужден признать, прокуратура не шевелится. Пришлось написать еще одно заявление
Звернення, щодо перевищення повноважень Головурівською сільською радою Бориспільського району Київської області, стосовно так званого «благоустрою» прибережної захисної смуги вздовж Канівського водосховища
Рішенням Головурівської сільської ради № 373-14-V від 12.07. 07 затверджено Генеральний план села Кийлів Головурівської сільської ради Бориспільського району. Окремим розділом вказаного плану с. Кийлів є розділ про визначення водоохоронної та прибережної захисної смуги Канівського водосховища, річок Павліівка і Старий Дніпро в районі с. Кийлів Бориспільського району.
Вважаю за необхідне зазначити, що визначення водоохоронної та прибережної захисної смуг за межами населених пунктів не входить до компетенції сільських рад. (Стаття 10. Водного кодексу України, Стаття 12 Земельного кодексу України). Це є компетенцією відповідних державних органів підпорядкованих Кабінету Міністрів України (п. д, ст. 13 Земельного кодексу України). До речі, більшість депутатів Верховної Ради України за підтримкою Президента України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо прибережних захисних смуг» від 2 грудня 2010 року, підтвердила необхідність залишення прибережної захисної смуги на Канівському водосховищу у раніше визначених законами розмірах та нарешті зобов’язала Кабінет Міністрів України передбачати кошти на проведення робіт щодо визначення та встановлення меж прибережних захисних смуг та пляжних зон та привести свої нормативно-правові акти у відповідність у шестимісячний строк.
Більш того, на підставі рішення Головурівської сільської ради № 1419-33-V від 29.04.09 «Про благоустрій населених пунктів ради», проведено коригування проекту визначення водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в районі с. Кийлів Головурівської сільської ради Бориспільського району. На підставі чого був розроблений проект « Визначення та благоустрій водоохоронної зони і прибережної захисної смуги вздовж Канівського водосховища в районі с. Кийлів Бориспільського району Київської області», згідно якого розмір прибережної захисної смуги на даній ділянці складає 25 м.
Створення проекту містобудівництва для с. Кийлів, з винесенням меж втручання в бік прибережних захисних смуг Канівського водосховища, річок Павліівка і Старий Дніпро, а також його коригування зі зменшенням цих смуг до 25-и метрів – є грубе порушення вимог ст. 88 Водного кодексу України, яка визначає, що на Канівському прибережні захисні смуги повинні встановлюватися у розмірі 100 метрів, а якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
На підставі цих протизаконних, природознищувальних рішень Головурівська сільська рада приступила до виділення ділянок у прибережних захисних смугах. Особливо яскравий приклад недбалого ставлення до навколишнього середовища спостерігається по всьому периметру СТ «Парус», розташованого на півострові Канівського водосховища, неподалік від с. Кийлів. Малоосвічених селян від Головурівської сільської ради не зупинило навіть те, що при створенні СТ «Парус», були проведені всі необхідні екологічні заходи, під наглядом державних органів був створений план, згідно якому визначалась 100-метрова прибережна захисна смуга, відповідно до діючого законодавства. Територія товариства, за вимогою природоохоронних структур, була огороджена захисним каналом, берег Дніпра використовувався в рекреаційних цілях, як власниками ділянок у СТ «Парус», так і іншими громадянами, яким було забезпечено вільний доступ до водних ресурсів України. Зараз, на згаданій території прокладаються дроги, вирубуються лісосмуги висипаються піском приватні пляжі. Активно знищуються природне середовище існування диких тварин. Нові власники ділянок, отримавши навіть 25-метрову берегову смугу в оренду, встановлюють споруди та огорожі аж до води, які унеможливлюють доступ до Дніпра іншим громадянам.
Судячи з усього, «благоустійники» з Головурівської сільської ради керувалися ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України, яка визначає, що у межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склалися. Та я вважаю, що вказана частина цієї статті розповсюджується тільки на великі та середні міста, з відповідною архітектурною інфраструктурою. Тому документація і називається – містобудівна. Та якщо кожен збоченець почне тлумачити закони на свій лад і створювати містобудівну документацію для кожного села, поселення або навіть хутора, і на її підставі встановлювати цілі райони, де можливо коригування, скорочення, або навіть повна відміна прибережних захисних смуг, то невдовзі виявиться, що їх зовсім немає і абсолютна більшість громадян не зможе скористатися своїм Конституційним правом на доступ до водних ресурсів держави. Як це до речі і відбулося на території Росії, де навколо більш інтенсивно розвинутої Москви були повністю захоплені берегові смуги на сотні кілометрів. Та вже кілька років, як російська влада схаменулася і розпочала відновлювати природний ландшафт за допомогою бульдозерів. Але, як свідчать останні події, трохи запізно. Менше забезпечені верства населення, особливо молодь, втративши можливість вільного відпочинку на природі, навіть на рівні підсвідомості відчуває, що їх обікрали і все частіш приймає участь у різноманітних антисоціальних агресивних акціях.
Щодо конкретних умов, то слід окремо відмітити, що півострів, на якому розташовано СТ «Парус», ніколи не входив до меж с. Кийлів і раніше тільки інколи використовувався місцевими фермерами під влаштування літніх таборів для худоби, що суперечило вимогам п.3 ст. 89 Водного кодексу України.
Після встановлення меж СТ «Парус», вільної землі для розширення меж с. Кийлів не залишилось. Тільки за рахунок захоплення раніше визначеної прибережної захисної смуги. Зростання цін на нерухомість та безліч рекламних оголошень посередницьких структур про перепродаж ділянок у прибережній захисні смузі, вказують на те, що взяття в облогу СТ «Парус» здійснюється глибоко корумпованими структурами, яким у погоні за довгою гривнею зовсім байдуже, що мешканці Борисполя та району не мають можливості дістатися до берега, а не одна сотня членів СТ «Парус», а якщо врахувати і членів їх сімей, то може і тисячі людей, взагалі почуваються як у блокадному Ленінграді.
Тож про виконання вимог ст.22 Водного Кодексу України яка зобов’язує суб’єкти господарювання проводити державну, громадську та іншу екологічну експертизу у порядку, що визначається законодавством та вимог ст. 6 Закону України «Про екологічну експертизу» взагалі не йдеться.
Окрім всього, звертаю Вашу увагу на юридичний нонсенс у назвах розділу плану с. Кийлів про визначення водоохоронної та прибережної захисної смуги Канівського водосховища, річок Павліівка і Старий Дніпро в районі с. Кийлів Бориспільського району, та у проекті « Визначення та благоустрій водоохоронної зони і прибережної захисної смуги вздовж Канівського водосховища в районі села Кийлів Бориспільського району Київської області»
Немає району села Кийлів у Бориспільському районі. Село таке є, межі села визначені відповідною документацією. Територія, що підпорядкована Головурівський сільський раді, на якій розташовані і с. Кийлів і СТ «Парус» є, а Кийлівського району юридично не існує. Як і немає Кийлівської сільської ради і підпорядкованій їй території, у зв’язку з малою численністю населення. Тому любі рішення, прийняті за такими псевдо документами підлягають скасуванню.
На підставі викладеного прошу встановити неправомірність рішень Головурівської сільської ради № 373-14-V від 12.07.07, та № 1419-33-V від 29.04.09 «Про благоустрій населених пунктів ради» у частині використання прибережної захисної смуги навколо СТ «Парус», та прийняти відповідні дії, які забезпечать екологічну, санітарно-гігієнічну безпеку населення України та зупинять антропогенне перенавантаження вказаного регіону.