XXL від 20 червня 2013, 14:55
Леонід Іванович Глібов, Щука, remix
На Пелипчука хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би він такеє виробляв,
Що у дворі ніхто життя не мав:
Того заїв у смерть, другого обідрав.
Піймали Пелипчука молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у районі була така,
Що ніби Пелипчук та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), —
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать…
Не довго думали — рішили —
І Пелипчука на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійника не так судить годиться:
Щоб більше жаху йому завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У Кийлів треба його відрядити!
Ділянку на берегу подарувати,
Та будматеріалами камаз напхати.
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Пелипчука направили — до річки.
Воля, або смерть ворогам!