XXL від 21 вересня 2013, 16:20
Мені доводилося бувати у Бориспільський лікарні і за радянських часів.
Колись в дитинстві в мне кинули шматком скла, з розбитої телефонної будки. Великий кусок товстого скла з гострими краями летів мені прямо в потилицю, та мені почувся чийсь переляканий оклик. Я обернувся і скло пролетіло мимо голови, відсікши мені половину уха. От прихожу до дитячої поліклініки, весь у крові, з половиною уха в руці, чекаю в черзі. Ніхто ж не пропустить, всі хворі, всім треба терміново. Проходячий мимо лікар поглянув на мене,- Ходити можеш?, Ти вже досить дорослий, йди краще до дорослої поліклініки через дорогу, а в нас тут робочий день закінчується. Йду куди послали. Черговий хірург оглянув мене, - Піди посидь у коридорі. Сиджу, а через напіввідчинені двері чую, як лікар каже медсестрі:
- Та не буду я йому вухо пришивати, навіщо це мені потрібно, ще якесь зараження почнеться, а мені потім відповідати. От прийде нічна зміна, хай і займається.
Тож сиджу в коридорі, чекаю як наказали. Під вечір і лікарі всі порозходилися і людей ніде не видно, лише прибиральниця миє довгий коридор. Порівнявшись зі мною питає: – А ти чого тут розсівся? Мовчки прибираю руку від голови, показую половину віха. Вона пішла по кабінетах позаглядала, не знайшла нікого. Взяла в підсобці звичайну циганську голку, господарськи нитки скрутила в декілька рядів, та прямо в коридорі пришила мені вухо на місце. Тож виходить, якби бабі Галі не потрібно було-б мити поли в лікарні, ходив-би я без вуха.
Гадаю справа не в державі, а черствості і байдужості деяких людей. Ну і в цинічної брехливості корумпованої влади звісно.
Воля, або смерть ворогам!